ЗАВЕРЕДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Почати вередувати; виявляти незадоволення, примхи. Нікому ніколи не сказав [суддя] лихого слова; коли жінка часом завередувала, уступався з очей; цінив домашній спокій (Мак., Вибр., 1954, 285); — До вас — на наступний або на третій [урок іду]. — А я тоді не захочу, — знову завередувала Пишна (Збан., Малин. дзвін, 1958, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 42.