Слово "завершувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАВЕ́РШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАВЕРШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех.

1. Доводити виконання, здійснення чого-небудь до остаточного кінця, закінчення; закінчувати. Він навіть свою вечірню освіту вважав високодержавною справою і трирічний курс з успіхом завершив без відриву від виробництва (Ле, Право.., 1957, 34); «Яструбок» [літак] мертво падав, завершивши героїчним подвигом свій переможний повітряний бій (Ю. Янов., І, 1954, 49); // Здійснювати. Свій оберт вона [Земля] завершує за рік (Астр., 1956, 33).

2. Робити, викладати верх на чому-небудь; вивершувати. У ліс поїдеш, звалиш деревину, У поле вийдеш завершити стіг, Пахучу в рамку закладеш вощину — До всього брався і усе ти міг (Шер., У день.., 1962, 71); Снопи вже скидає [вітер] додолу! Ну, що тут робити?.. Гукнув [Микола] сторожів, Драбину приніс од комори І гайда наверх… Умостив, завершив… (С. Ол., Вибр., 1959, 92).

3. перен. Бути в кінці чого-небудь. Далі прослались городи, і завершував собою краєвид листяний ліс, що покрив горби та схили (Шиян, Баланда, 1957, 193); Завершували ту виставку два збільшені портрети Карпа й Уляни (Кучер, Трудна любов, 1960, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 44.