ЗАВЗЯ́ТОК, тку, ч., діал. Злість. Мав [Іван] такий завзяток, що навіть на припадок утрати служби не стерпів нікому (Март., Тв., 1954, 227); Не хотіла [Ганна] сперечатися з ним.. Не багато з ним вдіє, хіба доведе його до завзятку. А такого не бажала собі (Круш., Буденний хліб.., 1960, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 45.