ЗАВИ́ТИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зави́ти3. Голову його вкривали коротенькі.. ясні коси, зроду завиті кучерями по всій голові (Н.-Лев., І, 1956, 116); Сьогодні він.. примостився на окривілій веранді біля холодної, по-баранячому завитої вгорі колони (Стельмах, II, 1962, 8); // у знач. прикм. Який має завивку. Я трохи здивувалась, коли застала її одного разу перед свічадом, чепурну, завиту (Л. Укр., III, 1952, 619).
ЗАВИ́ТИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зави́ти3. В нім [папері] були завиті коробки з сірниками (Март., Тв., 1954, 395); Усі її товаришки прибиралися в капелюхи й насміхалися з Гінди, що вона у хустку завита (Кобр., Вибр., 1954, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 48 - 49.