ЗАВОРО́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАВОРОЖИ́ТИ, рожу́, ро́жиш, док.
1. перех. Діяти, впливати на кого-, що-небудь чарами, чаклунством. — Це характерник, — сказав хтось біля Ярошенків. — Заворожує зброю і кулі так, що своїм не шкодять, а ворога б’ють (Мак., Вибр., 1956, 485); Ходжієв припускав навіть таку думку, що хаджі накликав на Гаріфуліна страшне прокляття, заворожив його (Донч., І, 1956, 124); [Сусляєв:] Бути вам щасливою, бо я його [люстро] заворожив — хто перший подивиться, буде щасливий (Коч., II, 1956, 248).
2. перех., перен. Зачаровувати, захоплювати. Рокотання цимбалів заворожувало слухачів (Мас., Під небом.., 1961, 54); Не вродою, не розкішшю брів і не станом, а піснею заворожила [Олена] й приворожила його (Стельмах, Правда.., 1961, 390); Обидва бронепоїзди викликали загальне захоплення в землекопів, а Славка та Миколу вони й зовсім заворожили (Кучер, Чорноморці, 1956, 109).
3. тільки док., неперех. Ворожбою (на картах і т. ін.) передбачити що-небудь. Заворожи мені, волхве, Друже сивоусий! (Шевч., І, 1963, 256); Циганка поклонилась йому, та й каже: — Не бий мене, паночку, то я тобі заворожу і всю правду розкажу (Н.-Лев., III, 1956, 297).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 60.