ЗАВІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок. Здійснювати керівництво, керувати чим-небудь. Я завідував відділом мистецтва, був комісаром театру Шевченка (Довж., І, 1958, 18); Фермою завідувала літня жінка (Жур., Звич. турботи, 1960, 102); // розм., рідко. Стежити за виконанням чого-небудь, розпоряджатися чимсь. Вона привикла дома, що її батько про все старався, усім завідував, у найскрутнішій справі вмів собі порадити (Март., Тв., 1954, 355); Оздобленням приміщення завідували кращі художники (Моє життя в мист., 1955, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 50.