ЗАВІ́ТРЮВАТИ, ює, недок., ЗАВІ́ТРИТИ, ить, док., безос. Починати віяти (про вітер). Щось насувало грізне. Потемніло, завітрило, закрутила курява (Вас., І, 1959, 123); Завітрювало з норд-осту.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 52.