ЗАГА́ДАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до загада́ти 2-4. У хатнім присмерку сидять старі [Андрій з Малайкою], немов рішають загадане Гудзем завдання: — чи прийде коза до воза? (Коцюб., II, 1955, 32); // зага́дано, безос. присудк. сл. Сьогодні ввечері він скаже їй про своє кохання. Так було загадано вже дуже давно (Собко, Біле полум’я, 1952, 191).
2. у знач. прикм., розм. Який задумався над чим-небудь; замислений. Ходить він задуманий та загаданий; більше мовчить (Мирний, IV, 1955, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 66.