Слово "загадувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАГА́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. неперех. Намагатися знайти відповідь на що-небудь задумане за якимись прикметами або ворожачи на картах, воскові і т. ін.; ворожити. Батько прикладає руку до бороди, щоб витягнути бджолу , а Дарина загадує собі: розчавить комаху — пропаде і її, Даринине, життя (Стельмах, І, 1962, 600); — Ось я синкові загадаю, Поворожу і попитаю, йому що буде, розкажу; Я ворожбу такую знаю (Котл., І, 1952, 154); Ну, Марусю, загадай, Віск на воду виливай; Що там виллється — пізнай, Як живе твій милий (Бор., Тв., 1957, 61).

2. перех. і без додатка, із спол. щоб, з прийм. д о, н а, з інфін., розм. Давати завдання, наказ, розпорядження, закликати до чого-небудь або кудись. Він [батько] почне про господарство що говорити матері, яке діло загадувати, ми візьмемось робити щиро (Вовчок, І, 1955, 200); Увечері бородатий прикажчик ходив від хати до хати — загадував, щоб на завтра жінки були той палац мазати (Мирний, І, 1949, 194); Настала осінь. Почали загадувати до школи (Коцюб., І, 1955, 103); Аж ось одного дня почали загадувати на сходку, та щоб ішли не тільки чоловіки, а й жінки (Панч, В дорозі, 1959, 290); Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисі та Мелашці гребти сіно, а Лаврінові косити ячмінь (Н.-Лев., II, 1956, 345); Настануть жнива, загадає хазяїн, і мусиш іти, а своє, як знаєш, хоч і вночі збирай (Цюпа, Назустріч.., 1958, 40).

3. перех. Пропонувати, давати завдання, питання і т. ін. для розв’язування, вирішення. [Котя:] Ви багато загадуєте на урок (Мик., І, 1957, 169); — Все ти хочеш осмислити, всьому знайти причини… А я вже давно відмовилася загадувати собі загадки (Руд., Остання шабля, 1959, 31); — І радитись важко, і самій рішати не сила… Як мені з ним бути, Іване Тарасовичу, з Гребенюком?.. — Оце загадала я вам загадку, — вимушено посміхнулась Яворська. — У вас діла важливіші… (Жур., Вел. розмова, 1955, 37).

4. неперех., рідко. Задумувати, планувати що-небудь на майбутнє. [Мартин:] Не загадуй наперед, що буде, а живи тим, що.. є! (Кроп., І, 1958, 476); Прождав я з місяць, а далі загадав собі так: ще тиждень пожду, а тоді заберу з собою жінку з сином — і в гори (Мур., Бук. повість, 1959, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 66.