ЗАГА́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., рідко, ЗАГА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Те саме, що затри́муватися; баритися. Зострів її і привітав І тихо мовив: — Де ти в бога Загаялась, моя небого? (Шевч., II, 1963, 358); А тут — мала дитина. Звісно, коло його загаєшся (Барв., Опов.., 1902, 98); Ось прощаються у вишині тривожним курликанням журавлині ключі, що загаялися десь на Поліссі (Логв., Літа.., 1960, 30); // з чим. Робити що-небудь пізніше або повільніше, ніж було треба, ніж бажано. [Сидір Свиридович:] Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твій ніс, старенька, я загаявся з сватанням (Н.-Лев., II, 1956, 474); Ще раз простіть, що так загаявся з тою справою (Коцюб., ІIІ, 1956, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 74.