ЗАГОВО́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАГОВОРИ́ТИСЯ, орю́ся, о́ришся, док.
1. з ким і без додатка. Довго говорити, захоплюючись розмовою. Попадались і тямущі люди.., і з ними не раз Борис заговорювався до пізньої ночі (Фр., III, 1950, 413); — Тітка Уляна хоч би як заговорилася, а до корів не спізниться й на хвилину, — усміхнулася Ольга Яворська (Жур., Вел. розмова, 1955, 35).
2. розм. Говорити зайве; забріхуватися. [Деревіцький:] Говоріть, та не заговорюйтесь (Кроп., IV, 1959, 67); — Дівчино, говори, та не заговорюйся! — з серцем кинув Яків (Стельмах, Хліб.., 1959, 336).
3. тільки недок. Говорити, збиваючись, безладно, напівсвідомо. За цей короткий час.. він значно змінився на гірше: якийсь він став жовтий, прозорий, аж світиться і вже зовсім заговорюється (Коцюб., III, 1956, 339); За день жар збільшився, і Кривоніс почав уже заговорюватися (Панч, Гомон. Україна, 1954, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 82.