ЗАГОРЛА́НИТИ, ню, ниш, док., перех. і неперех., розм. Почати горланити. — Стій! Стрілять буду! — загорланив Гнат, добуваючи з кишені револьвер (Тют., Вир, 1964, 191); Посеред вулиці Січкар заточився, про всякий випадок вдаючи з себе п’яного, загорланив (Стельмах, II, 1962, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 84.