ЗАГОРЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАГОРЮ́ВАТИ, ю́ю, ю́єш, док., перех., розм. Добувати, заробляти важкою працею. [Оратор:] Тяжко.. доводиться загорьовувати хліборобові-селянинові шматок хліба, бо в нього землі мало (Кроп., IV, 1959, 88); Я вже п’ять карбованців грошима загорювала та ще скриньку (Вовчок, І, 1955, 18); [Анзорге:] Він було все до матері каже: «.Слухай, стара, як я умру, держися міцно хатини. Я сю хату загорював» (Л. Укр., IV, 1954, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 87.