ЗАГОРІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до загорі́ти. Загорілі колись руки знов побілішали (Н.-Лев., І, 1956, 166); // у знач. прикм. Ясногорська побачила вусаті загорілі обличчя, наче вилиті з червоної міді (Гончар, III, 1959, 192).
2. прикм., діал. Палкий, завзятий. Вони оба боялися мести [помсти] загорілих старих опришків (Фр., VIII, 1952, 129); Дізналася я, що він був.. загорілим поклонником Маркса (Коб., І, 1956, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 84.