ЗАГРАТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до загратува́ти. — А тепер я тут, в сій., загратованій залізом клітці (Л. Укр., III, 1952, 678); // у знач. прикм. Поїзд зупинився на чорному, з єдиною свічкою в загратованому вікні, полустанку (Стельмах, I, 1962, 170); Загратовані двері.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 92.