ЗАГРЕБУ́ЩИЙ, а, е, розм.
1. Який прагне багато загребти, привласнити; дуже жадібний, ненаситний. Оці будинки, покої, по яких перше блукала одна несита і загребуща людина, — тепер підуть під школи (Коцюб., II, 1955, 83); // Власт. жадібній людині. У попа очі завидющі, а руки загребущі (Укр.. присл.., 1955, 23); Розійшлися горами легені-опришки, щоб заховати від загребущого панського ока добро народне — золото панське (Іваничук, Не рубайте.., 1961, 104); * Образно. Смерть не раз простягала до нього холодні руки. Загребуща всемогутня смерть (Дмит., Обпалені.., 1962, 232).
2. рідко. Те саме, що загре́бистий 1. Живого танка вона ніколи не бачила, .. а тут це, безперечно, він насувався, окутаний курявою, великий, масивний, безокий, з загребущими гусеницями (Гончар, Тронка, 1963, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 92.