Слово "загрожувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАГРО́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко ЗАГРОЗИ́ТИ, грожу́, грози́ш, док.

1. З погрозою говорити що-небудь, попереджати про щось; погрожувати, нахвалятися. [Гайдай:] Ти будеш говорити. (Різко). Я знайду тобі час! [Оксана:] Прийшов загрожувать мені? (Корн., І, 1955, 64); [Таня:] Він і мені весь час загрожував, що когось вселить [у квартиру], коли ти не приїдеш (Коч., II, 1956, 498); Він біг просто в степ і озирався на окоп. Ні, тепер за ним ніхто не гнався, ніхто не загрожував розстрілом (Кучер, Чорноморці, 1956, 37); Спробував він збільшувати ці толоки, та нічого не вийшло. Підсусідки загрозили пустити його хутір димом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 89); // Робити загрозливий жест. Той хрипить, заціпивши зуби, вартовий виходить знов за двері, кілька раз оглянувшись і загрозивши на ході тройчаткою (Л. Укр., II, 1951, 429).

2. Містити, таїти в собі яку-небудь загрозу, небезпеку. Чорна штукатурка черевато поодвисала і місцями загрожувала щохвилинною катастрофою (Епік, Тв., 1958, 428); Вибратися з Фінляндії Леніну було нелегко; посадка на пароплав у порту загрожувала йому арештом (Біогр. Леніна, 1955, 96); // Становити собою якусь загрозу, небезпеку для кого-, чого-небудь. Таня стоїть на сцені самотня. Здалеку наростає тихе загрозливе гудіння (Собко, П’єси, 1958, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 94.