Слово "загрібати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАГРІБА́ТИ, а́ю, є́ш, недок., ЗАГРЕБТИ́, бу́, бе́ш; мин, ч. загрі́б, загребла́, ло́; док.

1. перех. Збирати, гребти що-небудь у купу, в одне місце; згрібати. Іржаве листя каштанів опало па вигорілу траву, і його не загрібали (Кучер, Чорноморці, 1956, 255); Загрібати колоски; // Згортати, скидати з чогось у що-небудь. Золоті покотились на стіл. Старий турок сопів, наче віл, Загрібаючи злото у міх (Воронько, Драгі.., 1959, 110); // розм. Набирати, зачерпувати. Жінка загрібає жменею холодної зашкарублої грязюки і дбайливо забиває дірку (Донч., III, 1956, 10); Він загріб своїми лапищами цілу купу каміння і потяг до стовпа, муруючи там немов східці (Гр., II, 1963, 296).

◊ Загріба́ти (загребти́) гро́ші лопа́тою див. гро́ші; Загріба́ти (загребти́) жар чужи́ми рука́ми див. жар; Хоч лопа́тою загріба́й — багато, чимало якого-небудь. Правдиво кажуть — гумору в народі хоч лопатою загрібай (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 77).

2. перех., розм. Загарбувати, привласнювати. Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (Укр.. присл.., 1955, 4); Весь хутір загріб він, обплутав, як спрут… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 295); * Образно. В дяку ж вам, непевні діти, Ваші братчики любі Всю історію освіти Загребли цілком собі! (Граб., І, 1959, 109); // Багато виторговувати; одержувати великі прибутки. Щодня він ловив мішок риби, ніс її на базар і загрібав добрячі гроші (Чаб., Тече вода.., 1961, 90).

3. перех., розм. Загортати, засипа́ти чим-небудь; протилежне вигрібати. [Наглядач:] Вони ж мерців своїх не палять навіть, а в землю загрібають (Л. Укр., II, 1951, 522); Іван викопав яму і загріб корову (Калин, Закарп. казки, 1955, 76); Взяла Катерина граблі з залізними зубками, латку озимого жита заволочила, загребла. Як курка лапою… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 206); * Образно. [Кобзар:] Е-ех, чоловіче, чоловіче! Час усе зітре. Великі утрати, страшенні скорботи — все він загребе, поховає… (Мирний, V, 1955, 88).

◊ [І] ку́ри загребу́ть див. ку́ри; Ку́рка ла́пою загребе́ див. ку́рка.

4. перех. і без додатка. Горнути, гребти воду чим-небудь. Парубок, який спочатку плив, працюючи самими ногами, уже почав загрібати воду й руками, на яких метляли обривки вірьовки (Панч, Гомон. Україна, 1954, 188); // Працювати руками так, як під час плавання. Зітхнув Охрім і поповз, широко загрібаючи руками, підсуваючись колінами (Кучер, Чорноморці, 1956, 375); // Йти, бігти клишаво, незграбно. Довгастий звір стрімголов вискочив з-за ліщини, кумедно загрібаючи на бігу передніми лапами (Донч., IV, 1957, 53).

5. неперех. Гребти веслом, приводячи в рух човен. Івась ліниво загрібав веслом, спрямовуючи човна на середину річки (Збан., Старший брат, 1952, 16); // Почати гребти. Обоє в човні зразу загребли чотирма веслами (Ільч., Серце жде, 1939, 17).

6. тільки док., перех. Почати розгрібати, розривати що-небудь сипке. Кінь, побачивши Хромова, загріб стрункою ногою землю і привітно, тихо заржав (Коп., Сусіди, 1955, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 93.