ЗАГУ́БЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до загуби́ти. Розуму палата, та ключ від неї загублений (Укр.. присл.., 1955, 250); Зв’язані кури тріпотіли у кошиках, виривалися з них, падали на тротуари і били крилами об камінь.. Весняний вітер гнав по каміннях пір’я, ще певно тепле, загублене в боротьбі (Коцюб., II, 1955, 361); — Федора!.. Федорочко! — з грудей хвильно старечо вирвалось, — дитино ж ти моя!.. Обвив руками постать маленьку. Дивився в обличчя дочці загубленій — знайденій (Головко, І, 1957, 244); — Жаль, — кажу, — жаль, та не вернеться! — Чого жаль? — спитала Маруся. — Життя молодого, віку загубленого дарма (Вовчок, 1, 1955, 245); Зрання голубка Убита лежить, Застреленая, Загубленая (Перв., Слов. балади, 1946, 36); // у знач. прикм. Пішов [Микола] тією стежкою, якою гуляв не раз з дівчиною, пішов понурий, задивлений у землю, немов відшукуючи на ній загублений спокій (Гжицький, Вел. надії, 1963, 23); —Мамо! — стрепенулась дівчина, і в голосі тому і благання, і докір, і біль за матір, за, її загублену молодість (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 46); // загу́блено, безос, присудк. сл. Блискає за вибалком Місяця підкова. Ким її загублено, Срібну та гарячу? (Мал., Звенигора, 1959, 81).
2. у знач. прикм. Який загубився, пропав, зник. Чув, як одтавало серце. І перше, чим стукнуло, ламаючи рівний ритм, це радістю, що глянула з очей запалих. Мовби загубленого без вісті товариша раптом зустрів (Головко, II, 1957, 123); І тільки спогад з далини, Як рідні відгуки луни, І тільки зорі над землею. О мій русявий Прометею, Загублений в ночах війни!.. (Мал., Звенигора, 1959, 345).
3. у знач. прикм. Непомітний на фоні або серед чого-небудь. Уже присмерк заглядає у вікна тихої, загубленої серед лісів хати (Стельмах, І, 1962, 238).
4. у знач. прикм. Самотній, усіма забутий, покинутий. Андрієві дивно, що він вперше сьогодні побачив, які справді маленькі, загублені села (Коцюб., II, 1955, 55); І здається ця жменька бурлаків загубленою і сумною, як журавлиний ключ. І пісня їх сумна (Довж., Зач. Десна, 1957, 517); Він почував себе загубленим серед цієї метушні, серед багатьох людей (Донч., Вибр., 1948, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 96.