Слово "загублювати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЗАГУ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., розм., рідко, ЗАГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. загу́блять; док., перех.

1. Через неуважність втрачати що-небудь, забуваючи, залишаючи десь; протилежне знаходити. — Чи я загубила намисто, купаючись, чи його в мене злодії вкрали (Н.-Лев., III, 1956,290); На городі..вона загубила свої капці (Коцюб., 1,1955, 264); Дала відправити [листа], і мені його загубили (Л. Укр., V, 1956, 278); — Пілотку я заховав у кишеню, бо їду й дрімаю… Так і дивись, що загублю… (Гончар, III, 1959, 76); // Ненароком упускати, випускати з рук що-небудь. Батько уступить до хати, — ми й пополошимось усі: одна схопиться, друга шукає чогось за запічком, третя голку загубить (Вовчок, І, 1955, 199); // Переставати бачити, спостерігати кого-, що-небудь. Вона вбачає тільки, свіжий слід по снігу і боїться його загубити (Мирний, IV, 1955, 305); Потрібний напрям важко знайти в тайзі, загубивши його (Донч., II, 1956, 56); На вокзалі в області дід Євмен і баба Одарка загубили одне одного в натовпі… (Вишня, І, 1956, 317).

◊ Мов (немо́в, ні́би і т. ін.) загуби́в (загуби́ла і т. ін.) що — про розпачливий, сумний вигляд кого-небудь. — Ходить і вона по ярмарку, мов гроші загубила (Вовчок, І, 1955, 217); Задумана голова його важко схилилася на груди-, лиха сірячина нерівно лежала на плечах.. Василь того не примічав, він нерадісно волікся за отарою, немов загубив що або ішов на кару (Мирний, IV, 1955, 27).

2. Частково або повністю втрачати які-небудь особливості, якості і т. ін. З карих, трохи посоловілих очей визирали неспокій та задума, наче вона [Мотря] загубила моральну рівновагу нормальної людини (Коцюб., І, 1955, 43); Ти дав мені, о краю мій, життя.. Твої дари я розсипав прещедрі, Та вдячності ніколи, ні на мить Не міг я і в безумстві загубить (Рильський, II, 1960, 277); — Таке скажете, — одрізувала Меланка, — хіба я вже зовсім совість загубила? (Ю. Янов., II, 1954, 159); Того дня, коли Павло знайшов троянду в чагарниках, він загубив свій спокій (Томч., Готель.., 1960, 36); Плачинда косо, довгим поглядом вивчає парубка, з жалем визначає, що, поступившись раз, уже загубив частку своєї влади над ним (Стельмах, 1, 1962, 109).

◊ Загуби́ти ду́мку (мо́ву, сло́во і т. ін.) — втратити на якийсь час здатність логічио мислити, розмовляти. — Що ж пак я сказав? — спитав Дмитренко, загубивши останню свою думку й річ (Мирний, І, 1949, 376); Фатьма лежала в куточку і бажали вмерти. Мову вона загубила, бо не було того, хто б розумів (Ю. Янов., І, 1958, 72); Загуби́ти лік чому див. лік1; Загуби́ти па́м’ять — знепритомніти. Його думки були далеко, дуже далеко, він проговорив кілька слів ніби румунською мовою й знов загубив пам’ять (Ю. Янов., II, 1958, 53); Загуби́ти ро́зум (тя́му, свідо́мість і т. ін.) — втратити здатність діяти обдумано. Слухай старих людей, то чужого розуму наберешся й свого не загубиш. (Номис, 1864, 8678); [Куц:] Тут і голову загубити можна. Комісія за комісією. Перевертають інститут догори ногами (Мороз, П’єси, 1959, 219); Солдат був напідпитку, знов мазнув Анрі-Жака по вусах і заіржав, а коли той, загубивши тяму, поліз битися, схопив його в оберемок (Ю. Янов., II, 1954, 59).

3. Втрачати кого-, що-небудь, лишатися без когось, чогось. — Школи червоних командирів я в бій не пошлю. Я загублю дивізію, але збережу командирів, і в мене буде дивізія! (Довж., І, 1958, 212); Загубивши коня, чвалав [технік] із сідлом на плечах, передаючи старшинам наказ «хазяїна» (Гончар, III, 1959, 223).

4. тільки док. Призвести до загибелі, знищити кого-небудь. Загубив жінку Данило, та й сам пропав… чи самохіттю, чи так уже господь його покарав (Вовчок, І, 1955, 101); Заходився коло мене той великий чоловік, громада, мов я чию душу загубила (Барв., Опов.., 1902, 367); Прив’язували її [корову] до кілка,.. не давали вільно пастися: боялися, щоб якась звірюка не загубила або гадюка не вкусила (Мур., Бук. повість, 1959, 56); // Зробити нещасним, занапастити. Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? Хто, як не він, стиду, честі позбавлений, Дівчину з розуму збив? (Граб., І, 1959,607); // Зовсім занедбати, зіпсувати що-небудь. [Мирон:] Треба бити їх, цих самозакоханих невігласів,.. замінити їх іншими, новими, молодими, талановитими людьми. Інакше можна загубити нашу велику справу (Корн., II, 1955, 35).

◊ Загуби́ти вік чий — зробити чиє-небудь життя безрадісним, немилим. Лише інколи прокидалась в ній свідомість свого стану, і тоді серце обливалось жалем до тих, через кого вона загубила свій вік молодий (Коцюб., І, 1955, 69); Загуби́ти го́лову див. голова́; Загуби́ти себе́ — загинути. Хлопця носила повідь весняна. А він відчув раптом, що тане-тане, як криги тої скалочка. Що ось-ось загубить себе (Головко, І, 1957, 161).

5. Витрачати час марно, по-пустому. В труді прийде натхнення раз у рік, Але коли, — не знав чоловік. Щоб тих щасливих днів не загубити, Потрібно працювати цілий вік (Павл., Бистрина, 1959, 246).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 97.