ЗАГУ́КАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до загу́кати 2. Я була дурна, загукана, засліплена своїм вихованням (Фр., VII, 1951, 395); // загу́кано, безос. присудк. сл. — Бий! Бий! Вони! — загукано враз, і кілька кийків гупнуло по плечах і по руках коноводам (Гр., II, 1963, 295).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 99.