ЗАГУ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАГУЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єтся, док.
1. Довго бути, затримуватися на гулянні, прогулянці. Зітхнула [мати]: — Та ви ж довго не загулюйтесь, діти (Вас., II, 1959, 174); Трапилось так, що й цього вечора я загулявся допізна (Збан., Мор. чайка, 1959, 79).
2. тільки док. Довго гуляючи, забути про все інше. — Прости мені, серце Ганнусю! А я загулялась та й забула, що завтра неділя (Н.-Лев., І, 1956, 100); Не любила Марва, що її чоловік часто так загуляється з дітьми.., що про все забудеться (Григ., Вибр., 1959, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 99.