ЗАДВІ́РОК, рка, ч.
1. Частина двора позад будинку, хати. Князь звелів Юркові жить коло палацу в гарному домі, а Уласові дали невелику хатинку на задвірку, де були збудовані стайні, та псарні, та свинюшники (Н.-Лев., III, 1956, 296); На одній половині хати не було в вікнах рам і жовта стіна дивилась на задвірок двома чорними дірами (Коцюб., І, 1955, 43).
2. розм. Задня частина хати або іншої будівлі. Вона [Карпова хата] стояла до Лаврінових дверей задвірком (Н.-Лев., II, 1956, 366).
3. перен. Віддалена від великого, культурного центру місцевість. Кому знати, може, колись, ще при вашім житті, цей тихенький земний задвірок теж стане гучним містом (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 104.