ЗАДЕРЕВ’ЯНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до задерев’яні́ти.
2. у знач. прикм. Який утратив чутливість, рухливість; отерплий. Сапун весь час сидів, втопивши очі в землю, лише зрідка переставляв задерев’янілі ноги (Ряб., Золототисячник, 1948, 117); Недоречний нервовий спазм стис горло старого жорстким і холодним кільцем. — Сину мій,.. що ти коїш над собою?! — болісно вимучувалося в його грудях, але не могло пробитися в словах крізь стиснуті і задерев’янілі губи (Вол., Місячне срібло, 1961, 8).
3. у знач. прикм., перен. Який завмер, застиг на місці. Юра стояв як пень — непорушний, задерев’янілий (Смолич, Дитинство, 1937, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 104.