ЗАДЕРЕВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Те саме, що задерев’яні́ти 1. Тітчине лице мов задеревіло, а довкола уст блукав безмисний усміх (Коб., І, 1956, 240).
2. перен. Стати нерухомим; завмерти, заніміти. Ключник застиг на місці, задеревів і не міг ворухнутися (Фр., II, 1950, 256); Я подививсь в її великі очі І з подиву задеревів на мить (Павл., Бистрина, 1959, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 104.