ЗАДЕ́РЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАДЕ́РЖАТИСЯ, жуся, жишся, док.
1. Бути, залишатися де-небудь довше, ніж можна, потрібно; затримуватися. Старалася [Домініка] все по надвірку вештатися, аби не задержуватися в кухні межи челяддю (Коб., 11, 1956, 113); Як буду дуже втомлений, то задержусь в Венеції на день (Коцюб., III, 1956, 336); // Уповільнювати або припиняти свій рух, переставати рухатися; зупинятися. —Добривечір, — промовив Василь і хотів йти далі, але думка була така, щоб зостатись коло дівчат. Самі ноги якось задержувались на ході (Н.-Лев., 1, 1956, 80); Коло загороди Гриня Воробця задержалися [діти] цілою громадкою (Ков., Тв., 1958, 76).
2. розм. Зберігатися, утримуватися. В цих останніх селах Русі-України добре задержались народність та віра (Н.-Лев.. 11, 1956, 409); — Пилино! Піди., моя дитино, на поле. Як жали, то багато там колосків на полі зосталося. Назбирай. Може,.. в якому й зерно задержалося… (Мирний, IV, 1955, 250); — Сидіть, дітки, на печі, не рипайте хати, не випустіть того духу, що задержався.. за довгу зиму в хаті. (Л. Янов., І, 1959, 51).
3. розм., рідко. Те саме, що стри́муватися. Була хвилина, що він так хотів і кинутись до неї, обітерти, осушити гарячі сльози, та якось задержався. «Так незручно!» — пробігло у його голові (Мирний, IV, 1955, 175).
4. тільки недок. Пас. до заде́ржувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 105.