ЗАДЕРИ́КУВАТИЙ, а, е.
1. Який часто вдається до бійки, сварки, глузування з інших; задирливий; протилежне спокійний, урівноважений. Грицько хотів був щось сказати, але не сказав.. Він не любив заводитись і не задерикуватий був (Гр., Без хліба.., 1958, 45); Молоді, задерикуваті півні клювали один одного в голови (Донч., Ю. Васюта, 1950, 12); // Який виражає задерикуватість, зухвалість. Вигляд у нього був якийсь по-цапиному задерикуватий, гоноровитий (Гончар, II, 1959, 186); Лице її стало задерикуватим і презирливим. З таким виглядом вона мало не завжди розмовляла з Петушеком, коли той бував незадоволений з неї (Шовк., Інженери, 1956, 43); Він не образився на задерикувате поводження матроса з блакитними очима (Панч, II, 1956, 273); * Образно. На луках паслися білі вівці і баранці з задерикуватими ріжками (Ів., Вел. очі, 1956, 40).
2. Запальний, завзятий. Ще не встиг придивитися гестапівець до цього другого, кучерявого і задерикуватого усміхненого хлопця, яп просто біля нього обізвалися ще два голоси (Ле, Клен. лист, 1960, 45); Їй прийшла в голову задерикувата думка. А що як зразу ж піти до Ауера і.. сказати про те, що їй потрібен помічник (Хижняк, Тамара, 1959, 86); // Який виражає запал, завзяття. «Що ж воно таке?» — прислухався [Тимофій] до хвилюючого трепету, не зводячи зору з по-молодечому задерикуватого, веселого і впевненого обличчя червоноармійця (Стельмах, II, 1962, 187); Очі в неї прищулені, вії довгі, золотисті, губи грають веселою, задерикуватою посмішкою (Руд., Вітер.., 1958, 220); З приймача раптом залунала весела музика. У хаосі різких дисонансів важко було вловити мелодію, але ритм був веселий, задерикуватий, зухвалий (Собко, Срібний корабель, 1961, 7); Задзвонив дзвіночок. І в Ковалівській школі він був теж дзвінкоголосий і закличний, веселий і задерикуватий (Збан., Малин. дзвін, 1958, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 105.