ЗАДИ́РЛИВО. Присл. до зади́рливий. На рундуці коло крамниці, як уродився, дід Маркіян; розмахує руками, щось доводить людям, задирливо позираючи на Валю (Вас., II, 1959, 185); Очі [Марка] задирливо сміялися, від обличчя пашіло молодою силою (Кир., Вибр., 1960, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 110.