ЗАДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАДУ́МАТИ, аю, аєш, док.
1. перех., також з інфін. Планувати, вирішувати, мати намір щось зробити. — Там задумують таке, щоб само й на кіш насипало, само зсипало, вивертало, у діжі складало, вчиняло й пекло (Мирний, І, 1954, 194); Задумала Орлиха свого Василя одружити (Вовчок, І, 1955, 80); Тарас розумів, що його вчитель задумав велику картину (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 157).
2. неперех. Зупинятися в думках на чому-небудь; вибирати щось. Куди голова задумала, то туди й ноги несуть (Номис, 1864, № 6681); Торгує було [Макуха], знаєте, дьогтем, сіллю, часом хлібом і всячиною, чим задумає (Кв.-Осн., II, 1956, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 117.