ЗАДЬО́РИСТО, розм. Присл. до задьо́ристий. Хлопець був худий, виснажений, але тримався незалежно. Брудна куделя золотавого волосся стирчала на його голові задьористо (Мик., II, 1957, 416); Весело й задьористо почав вибивати дріб барабан (Донч., VI, 1957, 373); Юнак задьористо засміявся і відійшов набік (Чаб., Балкан, весна, 1960, 399).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 120.