ЗАДІ́ТИ, ді́ну, ді́неш, док., перех., розм. Покласти, заховати що-небудь, не знаючи, не пам’ятаючи, де, куди; загубити. — І бісів народ! Чорт його знає, де і підсвішник [підсвічник] задів. Кажу не беріть нічого з моєї хати.., — бурчав, хмурячись, Василь (Мирний, IV, 1955, 128); Шарила сірників на карнизі, а ніяк не знайде, — де вона заділа їх? Так і не знайшла (Головко, II, 1957, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 111.