ЗАЖЕ́РЛИВИЙ, а, е.
1. Який без міри багато їсть, жадібний до їжі; ненажерливий. Свиня пропхалась у садок, Усюди — треба їй, ледачій, Усунуть свій зажерливий роток (Гл., Вибр., 1951, 148); Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, Згадувать всіх і оплакувать стали супутників любих, Що з корабля полапала й поїла зажерлива Скілла (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 219); Зажерливі качки; * Образно. Вогонь котився далі, нищівний, зажерливий (Чаб., Балкан, весна, 1960, 147); // Який виражає або виявляє пожадливість до їжі, ненажерливість. Лисичка-сестричка лукаво мружила на гребінчастого півня зажерливі очі (Збан., Курил, о-ви, 1963, 189).
2. перен. Жадібний до наживи, багатства, нестримний у задоволенні своїх матеріальних потреб. Не один ліс повалив сей зажерливий купчина-хижак (Донч., VI, 1957, 456); // Який виражає жадобу до наживи, користолюбство. Шпаркими, зажерливими очима обмацала вона в одну мить усі куточки просторої, сповненої всіма достатками, хати (Кач., Вибр., 1947, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 122.