ЗАЖИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЖА́ТИ, жну́, жне́ш, док., перех.
1. також без додатка. Починати жати. Лесиха.. перша йде зажинати з донькою і невісткою (Фр., І, 1955, 59); Колектив виходить в поле Зажинать хліба… (Шпак, Вибр., 1952, 47); Ми, старії, тільки поїдемо поле зажати — ..нажнем удвох снопок, поблагословимо своїх робітників, та й додому з снопом-первачком (Барв., Опов.., 1902, 16); // розм. Взагалі жати, зрізаючи косою, серпом стебла хлібних злаків. Як батько-мати зажинали в Шеремета, ..батько не догнав постаті, занедужав (Барв., Опов.., 1902, 232); З женця, що зажинав при корені, глузують, що він «цирульник» (Смолич, І, 1947, 117).
2. Заробляти на жнивах. Чоловік мій потроху кравцює і хлопця свого вчить. А то піде замолотить коробку [зерна], а ще й зажнемо якого снопа… (Барв., Оаов.., 1902. 435); Сміх і горе було дивитись на те, що зажали Маланка з Гафійкою (Коцюб., II, 1955, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 123.