ЗАЖУ́РЕНО. Присл. до зажу́рений 2. Андрій схилився над [пораненою] коханою, зажурено дивився їй у вічі (Збан., Незабутнє, 1953, 33); * Образно. Чути, як тихо, зажурено шумлять сосни (Десняк, Опов., 1951, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 124.