ЗАЗВУЧА́ТИ, чи́ть, док.
1. Почати звучати, утворювати звуки. Несподівано зазвучав баян, і зразу на другому кінці площі відгукнулася весела пісня (Собко, Запорука.., 1952, 3); Голос Вадима злегка приглушений.. То сніг вбирає в себе частки звуку, і сам, здається, скоро зазвучить такою дивовижною мелодією, яку можна почути лише уві сні (Руд., Остання шабля, 1959, 53); // Сповнитися звуками. Здається, що арена завмирає на цілу добу для того, щоб завтра увечері знову ожити, зазвучати, засяяти вогнями та фарбами (Ткач, Арена, 1960, 127).
2. Почати лунати, чутися (про голос, мелодію та інші звуки). В телефонній трубці несподівано зазвучав голос Каргата (Шовк., Інженери, 1956, 29); Пісня все наближалась і, на деякий час затихнувши, знову зазвучала вже недалеко за горбами (Донч., Опов., 1950, 19); // чим. Набрати якого-небудь відтінку, якоїсь особливості. Він розпалився. Голос йому зазвучав сухішим тембром (Мик., II, 1957, 93).
3. перен., у чому. Виявитися, з’явитися (в голосі, співі, словах і т. ін.). Тепер здивування, жаль і обурення зазвучали в його мові (Кол., Терен.., 1959, 378); В ліриці Шевченка 1843-1847 років зазвучали нові мотиви, порівняно до ранніх його творів (Укр. літ., 8, 1957, 169); // Набути певного значення, створюючи якесь враження. Деякі місця в оповіданні для неї самої зазвучали по-новому від того, що були прочитані вголос (Донч., V, 1957, 374); Вже войовничі гвардійські гасла при дорогах зазвучали бійцям інакше (Гончар, III, 1959, 442).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 125.