ЗА́ЗДРО. Присл. до за́здрий. Знайшлись такі, що заздро подивились і на сей заробіток (Мирний, І, 1954, 351); Всі заздро позирали на прекрасну чуприну яскравого ясного золота на Юриній голові (Смолич, II, 1958, 86); II у знач. присудк. сл. Заздро, що в брата є в коморі і на дворі, І весело в хаті! (Шевч., І, 1951, 119); Мені навіть було трохи заздро, що Юрчик уже вчинив подвиг, а я ще (Сміл., Сашко, 1957, 112); Семен видів, що всі, ті люди й веселі й щирі до себе, та й від того стало йому неначе заздро на тих людей (Март., Тв., 1954, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 126.