ЗАЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАЗВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех.
1. Кликати до себе, запрошувати. Зазивала [Галочка] до себе подруг, іноді сама ходила до них (Кв.-Осн., II, 1956, 358); До загрібальниць і скиртоправів замахали чоловіки кашкетами, зазиваючи на обід (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 207).
2. тільки недок., перен. Закликати до якоїсь дії, спонукати на що-небудь. Більшовики зазивають окривджений люд на боротьбу з одвічними гнобителями. — панами, царем (Горд., Чужу ниву.., 1947, 170); * Образно. Наперекір розлюченому звіру, Що тінь війни ожити зазива. Із рук твоїх всесвітній голуб миру Летить, Москва? (Рильський, 300 літ, 1954, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 127.