ЗАКВІТ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКВІТЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., чим, у що. Прикрашати квітами, зіллям. Нимидора заквітчувала її [дочку], милувала, як рожу в садочку (Н.-Лев., II, 1956, 244); На площі Мар’яцькій група юнаків обскубує пеларгонії на газоні.. і заквітчує собі червоними квітами карабіни (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 82); Я заквітчаю кімнату в розмай, у любисток і м’яту, пахощі зілля хай ллються як хвилі в потоці (Криж., Гори.., 1946, 82); // Взагалі оздоблювати чим-небудь, надавати привабливого вигляду чомусь. * Образно. — Чи хочеш ти мені, старому, дружиною бути, старий вік мій заквітчати? (Барв., Опов.., 1902, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 141.