ЗАКОСТЕНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Який закостенів. — Що ти за один? — питаю закостенілого товариша (Фр. II, 1950, 341); Закостенілими руками брали [вояки] рушниці і стріляли — грілися (Ірчан, II, 1958, 223).
2. перен. Який зупинився в своєму розвитку, застиг у якій-небудь формі. Він [І. М. Муравйов-Апостол] був одним із перших письменників, які прагнули власною творчістю подолати закостенілі приписи класицизму (Рад. літ-во, 4, 1965, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 160.