ЗАКРА́ПАТИ1 див. закра́пувати.
ЗАКРА́ПАТИ2, закра́пає і закра́пле, док. Почати крапати, падати або стікати краплями. Олеся обняла Балабуху й поклала свою гарячу голову на його плече. Балабуха заридав; його гарячі сльози закрапали й полились по Олесиних щоках (Н.-Лев., III, 1956, 163); Закрапав дощ на світлий килим трав (Гонч., Вибр., 1959, 50); // безос. Потанув сніг, із стріх закрапало, а з гір струмочки покотилися (Вовчок, І, 1955, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 163.