ЗАКУДИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАКУДИ́КАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка, розм. Запитуючи людину, куди йде або їде, прирікати її, за повір’ям, на невдачу. Не питали їх [заробітчан] по селах — куди? Гріх закудикувати нещасних (Гончар, Таврія, 1952, 5); — Куди ти? — потягнулася за нею й Ганна. — Куди, куди! Сиди й не закудикуй. Потім скажу! — гукнула з ходу Мотря (Коз., Сальвія, 1959, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 173.