ЗАКУНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм. Почати куняти; задрімати. — Пасу, пасу, та й закуняю з голоду, — далебі! (Барв., Опов.., 1902, 314); Я й сам не запримітив, коли закуняв, зігрівшись біля маминого боку (Збан., Мор. чайка, 1959, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 173.