ЗАКУ́СКА, и, ж.
1. Дія за знач. заку́шувати2. То було перед обідом, за закускою. А що то було за обідом? (Мирний, III, 1954, 288); Дід згадав про горілку, а чорт зараз і частує і на закуску тягне із сумки печену качку і пшеничний пухлий буханець (Стор., І, 1957, 87).
◊ На заку́ску — на закінчення. [Ревека (бере гвинтівку):] Давай. Ударю на закуску. (Стріляє) (Мик., І, 1957, 247).
2. Легкі страви, звичайно холодні, що їх їдять перед обідом для збудження апетиту. Стіл був заставлений всякими стравами — шинка під турецьким флагом і індик під італійським, холодні закуски (Коцюб., III, 1956, 412); Принесли легкої закуски, фруктів і охолодженого вина (Сміл., Сад, 1952, 131); // Те, чим закушують, заїдають що-небудь випите (вино, горілку і т. ін.). На столі була закуска — чехоня й хліб. Усі пили й їли (Гр., І, 1963, 312); Видно, вже було по вечері, бо стіл був заставлений тільки різного роду винами, лікерами та купами закусок — усякого солодкого печива (Фр., І, 1955, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 176.