ЗА́КУТ, а, ч., розм. Віддалений або малопомітний куток у приміщенні. Твердохлібові здалося, ніби він потрапив у глухий темний закут, де нічим дихати (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 6); * Образно. Та вже з чорних закутів плазували змії, сповзались в єдине гадюче кубло, спішили викрасти в людей світло, яке лилося зі Сходу (Цюпа, Назустріч.., 1958, 30); // Віддалене, малопомітне, звичайно відлюдне місце. Мирон прямує до свого лісового закута, де біля ставочка, отороченого подвійною рамою з очерету та кущів, стоїть його нова охайна хата (Стельмах, II, 1962, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 176.