ЗАКІ́НЧЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. закінчи́ти. Колосок вирішив ждати закінчення бою, щоб знайти того героя, хто вчинив цей подвиг (Кучер, Чорноморці, 1956, 374); Олімпіада відбулася після закінчення занять у школах (Сміл., Сашко, 1954, 270).
2. Кінцева частина, кінець чого-небудь. Робота була майже написана, лишилось тільки придумати закінчення (Донч., V, 1957, 546); Кліматолікування в сосновому лісі здатне заспокоїти підвищену дразливість нервових закінчень в органах дихання (Наука.., 9, 1956, 19).
3. грам. Змінна частина слова, що додається до його основи і служить для виявлення його граматичних значень в сполученнях з іншими словами в реченні.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 144.