ЗАКІ́НЧУВАТИСЯ, ується, недок., ЗАКІ́НЧИ́ТИСЯ, кі́нчи́ться, док.
1. Доходити до кінця, до завершення кінчатися в часі. Вечоріло. В квітниках саме закінчувалося автоматичне поливання квітів (Смолич, 1, 1958, 89); Сумно пролунали над річкою знайомі звуки труби, нагадуючи людям, що відпочинок закінчився (Кочура, Зол. грамота, 1960, 94); // Досягати кінця, межі в просторі. За дванадцять миль від берега закінчувалися радянські нейтральні води (Кучер, Чорноморці, 1956, 24).
◊ Закі́нчи́лася кото́ві ма́сниця див. ма́сниця.
2. чим. Мати своїм кінцем, бути завершенням чого— небудь. Вигін закінчувався спадом до пересохлого рівчака, що через нього був перекинутий благенький місток… (Сміл., Зустрічі, 1936, 39); Вечір закінчився танцями (Мирний, III, 1954, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 144.