ЗАЛА́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЛАТА́ТИ, а́ю а́єш, док., перех. Пришиваючи латки, лагодити білизну одяг, взуття і т. ін. Знав [Демко] і своє діло коло хліба, вмів свитку залатати (Кв.-Осн., II, 1956, 480); А невістка і сорочки не залатає (Барв., Опов.., 1902, 319) // Закривати, забивати (вилом, діру і т. ін.). Амфіон.. умощує те каміння, сполучує його і виводить мур, залатуючи виломи, виповнюючи прогалини (Л. Укр., І, 1951 445); Звичайно, ніяк не можна допустити, щоб усю зиму в каюті залишалась вода. Дірку треба було залатати (Донч., IV, 1957, 457); // Лагодити що-небудь, забиваючи вилом, діру і т. ін. Він піде до житлового управлінні і зробить усе, щоб матері відремонтували дім, залатали дах (Кучер, Чорноморці, 1956, 189); * Образно. Язиком прориву не залатаєш (Укр.. присл.., 1955, 389)
◊ Залата́ти діру́ див. діра́; Залата́ти ді́рку див ді́рка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 180.