ЗАЛА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., розм.
1. перех. Почати лаяти кого-, що-небудь. Петро Рудик вдруге залаяв люто всі порядки на світі (Кос., Новели, 1962, 150).
2. неперех. Почати лаятися, вимовляти образливі, лайливі слова. Міцно тримав [куркуль Смолярчук] у руці ціпка, а боявся тільки одного: не витримає він свого гніву, закричить і залає на ввесь цей вошивий і нужденний куток (Кос., Новели, 1962, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 181.