ЗАЛЕЛІ́ТИ, і́є, док. Почати леліти. Оце свірконе блискавиця — залеліє перед ним стежка, а з боків немов забігають якісь темні тіні (Мирний, І, 1954, 309); На лицях випливала мрійна усмішка, груди роздулись потайними глибокими зітханнями, а в очах залеліло щось ясне, як степ, як дим, як далека блакить прозорого неба (Вас., І, 1959, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 182.