ЗАЛИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАЛИЗА́ТИ, ижу́, и́жеш, док., перех.
1. Лижучи язиком (рану), очищати, сприяти загоєнню. Блукав [Іван] по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село (Коцюб., II, 1955, 332); Чому тварини старанно зализують свої рани? Пояснюється це дуже просто: слина є чудовим дезинфікуючим засобом, і вони інстинктивно використовують її дію (Наука.., 7, 1963, 31); * Образно. Німці.. вилизували рани, добре окопавшись на вигідних позиціях (Кучер, Голод, 1961, 80).
2. розм. Пригладжувати язиком (шерсть); // перен. Дуже гладенько зачісувати (волосся).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 185.